Трохи для історії

   Влітку 2019 року у видавництві «Миргород» накладом 100 примірників вийшла книга моєї землячки Людмили Горбань «Село моє – моя історія жива». Однак, в це літературно-художнє видання не увійшли відомості по Шафрановій балці, оскільки рішення облради про оголошення її заказником, з різних причин, затримувалося, і на дату здачі рукопису книги до видавництва, остаточне рішення по заказнику не було прийняте. Тут справедливо слід зазначити, що авторка книги, будучи в минулі роки депутаткою місцевої ради, голосувала з цього питання завжди «за» – одна проти всіх! – за рішення про надання Шафрановій балці статусу заказника.

   Тут же, заради справедливості, також варто назвати імена тих, хто не з обов'язку свого службового становища, а за покликом серця, сприяв збереженню для майбутніх поколінь одного з таких рідкісних у нас куточків дикої природи. Поза всяким сумнівом, вирішальну роль у цьому питанні зіграла життєва позиція депутата місцевої ради Сергія Овчаренка, який подарував своєму рідному селу не тільки прекрасну будову храму божого (див. фото), але і природоохоронний статус для нашого чарівного храму природи. Питання створення заказника активно підтримав і депутат місцевої ради Владислав Тронько.

   Автором ідеї створення заказника був Дмитро Шапран – державний екологічний інспектор (2014 рік), який побував у нас у зв'язку з почастішавшими випадками навмисних весняних підпалів балки, що загрожували, насамперед, існуванню місцевої популяції шафрану сітчастого – рослини, занесеної до Червоної книги України.

   Обстеження балки, а також складання наукового обґрунтування доцільності створення ландшафтного заказника місцевого значення «Шафранова балка» (2015 рік), виконала кандидатка біологічних наук, доцентка, голова Полтавської обласної організації Українського товариства охорони природи Наталія Смоляр. Крім того, на сторінках нашої районної газети, була опублікована її науково-популярна стаття "Зберегти цвіт степу...».

   Важливу роль, у досягненні поставленої мети, зіграли також численні публікації в місцевій газеті небайдужих журналістів. Ціла серія статей про екологію балки належить перу Анатолія Карпова (2008 – 2014 роки), а також, одна публікація – Олени Цебрій (2016 рік).

   Хай вибачать мене ті, чиї імена тут не названі... Насправді, як «за», так і «проти», було задіяне набагато більше число осіб, і сталося набагато більше подій, ніж дозволяє вмістити формат цієї публікації в інтернеті. Тому, хочу її завершити, цитуючи Анатолія Карпова, словами: «Якщо існує горішній світ, нам там це колись зарахується, згаданим і не згаданим»...