Замість слова весна, стало слово... війна.

​

​

​

​

Фото з мережі

   Час – найбільша цінність, дана нам на Землі. Ні секунди не надається прожити двічі. Але іноді варто зупинитися, і відсторонившись від турбот нашого повсякдення, прислухатися... до самого себе.

   Ось путівець, огинаючи за яром яр, як би розчиняється в дикій траві і стає ледь помітним. Люди, колись населявші ці покинуті подвір'я з подекуди ще встоялими будинками, давно звідси пішли хто куди, – хто в інший світ, хто в пошуках кращого щастя...

 Як все невипадково, логічно продумано, влаштовано в природі... Ось, наприклад, яблуня дика, осіння, пізня. Вона спочатку дбайливо, наче в колиску, укладе в суху траву свої плоди, а потім ще і прикриє їх килимом з опалого листя. Так вони і в зиму можуть увійти цілими, неушкодженими.

​

Вони такі ж смачні, як і гарні!

    Вітер зовсім не по-весняному – не теплий і не ласкавий, – жене попід лісом рідке торішнє листя, час від часу кидаючи його мені в обличчя разом з присохшими грудочками землі. Знаходжуся в тій частині Шафранової балки, яка не увійшла до території заказника... Дивлюся на розорані луки в заплаві малої річки Багачки. Подекуди біліють, як сніг, великі поля карбонатних відкладень, що з'явилися на весняному вітрі воверх перевернутих груд перезволоженої землі.

   Кажуть, думки народжуються не в голові – ми тільки можемо звідкись приймати їх, а також брати участь в цьому процесі. І ось, я помітив, що кращим джерелом їх є сама природа, – як тільки перестаємо забувати, звідки ми родом. Життя часом доводиться пізнавати методом проб і помилок, які не завжди можливо виправити. І тільки наші думки, знайшовши свободу, летять туди, куди веде їх серце...

   Влітку 2019 року у видавництві «Миргород» накладом 100 примірників вийшла книга моєї землячки Людмили Горбань «Село моє – моя історія жива». Однак, в це літературно-художнє видання не увійшли відомості по Шафрановій балці, оскільки остаточне рішення облради про оголошення її заказником, з різних причин, затримувалося, і на дату здачі рукопису книги до видавництва, рішення по заказнику не було прийняте. Тут справедливо слід зазначити, що авторка цієї книги, будучи в минулі...

  Роки неухильно наближають нас до тієї межі, за якою, розчинившись у ріці часу, ми вже нічого не зможемо змінити. Але замість нас, змінювати реальність може те, що ми залишили після себе.

  У ці шевченківські дні, напевно, багато хто з тих, хто про нього пам'ятає, прочитають із його щось своє, близьке, тільки з найзаповітнішими...

Фото з мережі

   Про красу природи написано нескінченно багато... Але краще це самому відчути і побачити.

   Одного разу ранньою весною, подорожуючи пішки вздовж схилу Шафранової балки, в який раз я переконався в гіпнотичному впливі на людину спілкування з природою... Ось так, без посередників, розмовляючи один на один з деревами, вітром або зірками... Тільки йди і дивись.