Роздуми на тему...

​

   Роки неухильно наближають нас до тієї межі, за якою, розчинившись у ріці часу, ми вже нічого не зможемо змінити. Але замість нас, змінювати реальність може те, що ми залишили після себе.

   У ці шевченківські дні, напевно, багато хто з тих, хто про нього пам'ятає, прочитають із його щось своє, близьке, тільки з найзаповітнішими струнами душі зв'язане... Ось і мені приходить на пам'ять одна його відома балада - "Лілея". А також видається цікавим поміркувати на тему, розкриття якої поки ніде знайти не вдалося.

   Звернемося, однак, спочатку до першоджерела.

 

   ЛІЛЕЯ

   Тарас Шевченко

 

   «За що мене, як росла я,

   Люди не любили?

   За що мене, як виросла,

   Молодую вбили?

   За що вони тепер мене

   В палатах вітають,

   Царівною називають,

   Очей не спускають

   З мого цвіту? Дивуються,

   Не знають, де діти!

   Скажи мені, мій братику,

   Королевий Цвіте!»

   «Я не знаю, моя сестро».

   І Цвіт Королевий

   Схилив свою головоньку

   Червоно-рожеву

   До білого пониклого

   Личенька Лілеї.

   І заплакала Лілея

   Росою-сльозою...

   Заплакала і сказала:

   «Брате мій, з тобою

   Ми давно вже кохаємось,

   А я й не сказала,

   Як була я людиною,

   Як я мордувалась.

 

   Моя мати... чого вона,

   Вона все журилась

   І на мене, на дитину,

   Дивилась, дивилась

   І плакала? Я не знаю,

   Мій брате єдиний!

   Хто їй лихо заподіяв?

   Я була дитина,

   Я гралася, забавлялась,

   А вона все в’яла,

   Та нашого злого пана

   Кляла-проклинала.

   Та й умерла. А мене пан

   Взяв догодувати.

   Я виросла, викохалась

   У білих палатах.

   Я не знала, що байстря я,

   Що його дитина.

   Пан поїхав десь далеко,

   А мене покинув.

   І прокляли його люди,

   Будинок спалили...

   А мене, не знаю за що,

   Убити не вбили,

   Тілько мої довгі коси

   Остригли, накрили

   Острижену ганчіркою.

   Та ще й реготались.

   Жиди навіть нечистії

   На мене плювали.

   Отаке-то, мій братику,

   Було мені в світі.

   Молодого, короткого

   Не дали дожити

   Люди віку. Я умерла

   Зимою під тином,

   А весною процвіла я

   Цвітом при долині,

   Цвітом білим, як сніг, білим!

   Аж гай звеселила.

   Зимою люди... Боже мій!

   В хату не пустили.

   А весною, мов на диво,

   На мене дивились.

   А дівчата заквітчались

   І почали звати

   Лілеєю-снігоцвітом;

   І я процвітати

   Стала в гаї, і в теплиці,

   І в білих палатах.

   Скажи ж мені, мій братику,

   Королевий Цвіте,

   Нащо мене Бог поставив

   Цвітом на сім світі?

   Щоб людей я веселила,

   Тих самих, що вбили

   Мене й матір?.. Милосердий

   Святий Боже милий!»

   І заплакала Лілея,

   А Цвіт Королевий

   Схилив свою головоньку

   Червоно-рожеву

   На білеє пониклеє

   Личенько Лілеї.

 

   1846

   [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 373-375; С. 753-754.]

 

   У баладі Тараса Шевченка "Лілея" є вельми детальний опис квітки, з якою поет порівнює і пов'язує людську долю, ім'я... Перетворившись по своїй смерті на квіти, дівчина розповідає: "...А весною процвіла я цвітом при долині, цвітом білим, як сніг, білим!" ... "А весною, мов на диво, на мене дивились. А дівчата заквітчались і почали звати Лілеєю-снігоцвітом; і я процвітати стала в гаї, і в теплиці, і в білих палатах." Але очевидно, що йдеться тут все ж про дикорослі квіти.

   Первоцвіти або снігоцвіти... Квіти під снігом. Як часто вони виявляються засипаними ним навесні, коли наші краї накриє зненацька раптовий снігопад.

   Дитинство поета пройшло в сусідній з нашою Полтавською, - в Київській області, де і ландшафти, і природа так схожі на наші... І рослинний світ представлений практично тими ж видами. З якими ж спогадами, в реальності, у нього могла бути пов'язана ця поетична біла квітка?  Чи вже хтось досліджував цю тему в творчості Шевченка? - Не знаю. Яка, насправді, це могла бути рослина?.. Чи збереглася вона в нашій природі досі, чи її забрала ріка часу?